Статьи о музыке - Погружение в классику

СТАХЕВИЧ О. Г. ІСТОРІЯ ВОКАЛЬНОГО ВИКОНАВСТВА І НАУКА Історія вокального виконавства – це наукова дисципліна, яка висвітлює шляхи еволюції, процес і закономірності розвитку співу як окремого виду мистецтва в музичній культурі, що формувалася на європейському континенті протягом декі-лькох тисячоліть. В основі співу людини лежить голосова функція організму, пов'язана з мовленням, акустичними особливостями фонетики мови. Професіональний спів людини проявляється по-різному, залежно від виду музичного мистец-тва, жанру, стилю та манери виконання. Типологія співу як виду творчої діяльності може бути такою: хоровий спів, ансамблевий спів, сольний спів. Основи сучасного сольного співу було закладено в оперному мистецтві, де були виявлені основні закономірності, принципи, прийоми вокального виконавства. Різновидом сольного співу є вокально-камерний спів, який сформувався в ХІХ ст. В ХХ ст. оперний спів значно вплинув і на хорове виконавство. Сольний спів в оперному мистецтві є найвищим якісним ступенем творчої діяльності професіо-нального співака. Шлях перетворень співу від найпростіших форм вокального ви-конання у минулому до найскладнішого оперного співу на сучасній театральній сцені необхідно розглядати як історію вокального виконавства. Вивчення цієї історії є складовою вітчизняної вокальної освіти та підготовки професіонального співака високої кваліфікації. Мета курсу – розглянути історичні шляхи розвитку та виявити закономірності еволюції співу в музичній культурі Європи від найдавнішої доби до сучасності. Підручників чи посібників з питань історії вокального виконавства дуже мало. Це пояснюється труднощами опису виконавської майстерності співаків минулого, звучання їх голосу, недоступністю та обмеженістю документів минулих епох, які б засвідчували рівень та технологію співу, висвітлювали музично-естетичні питання виконавської практики тієї чи іншої доби. Відомі посібники з історії вокального виконавства професора РАМ ім. Гнєсіних Л. К. Ярославцевої “Зарубіжні вокальні школи” [33] та професора НМАУ ім. П. І. Чайковського Б. П. Гнидя “Історія вокального мистецтва” [10] висвітлюють проблему з позиції вокальних шкіл і вокальної педагогіки, які склалися повністю в ХІХ – початку ХХ ст. Через це питання “що співали?” і “як співали?” потребують нових досліджень в історичному аспекті. Актуальною залишається думка професора МДК ім. П. І. Чайковського Д. Л. Аспелунда (Москва) про те, що саме виконавська практика визначає мету і завдання підготовки співаків, їх навчання та виховання [2. – С. 7], а не навпаки. “Традиційна теорія співу, - пише Аспелунд, - нехтувала музично-художнім боком педагогічної и виконавської практики. Педагогічний процес набував через це абс-трактного, схематичного характеру, який зовсім не узгоджувався з різноманітністю виконавської практики. ... Традиційна вокально-педагогічна теорія обмежувалась спробами створення методики в області вокально-технічної роботи, яка ґрунтується переважно на природно-наукових даних про роботу голосового апарату” [2. – С. 8]. Розрив між вокально-виконавською практикою та педагогікою існує й дотепер. Саме цим розривом пояснюється феномен Марії Каллас, яка використовувала в оперному співі високий регістровий перехід і звучання грудного регістру, ламаючи всі канони сучасної вокальної педагогіки щодо тембральної рівності співацького діапазону, і досягала трагічних вершин драматизму вокального виконавства. Ось тут необхідно поставити проблему вокально-виконавських стилів, які фіксують і відбивають особливості співу певної епохи. Ці особливості впливають на композиторську творчість і визначають характер вокального інтонування музичного твору, теситуру співу й вокальний діапазон, формування типу голосу людини. Поняття “стиль” багатогранне і відбиває естетичні та історичні аспекти. Поняття “стиль” може визначати певний мистецький напрям епохи, творчу особистість – індивідуальний стиль художника, якість художнього твору, музично-виконавську інтерпретацію – стиль виконавця, національні особливості певної школи, тощо. Стиль визначають як особистий, конкретний прояв творчого метода [28. – С. 109]. Стиль в музиці, за думкою російського вченого С. Скребкова, - це найвищий ступінь художньої єдності, в основі якої лежить певний домінуючий принцип розвитку музичного матеріалу: тематизму, музичної мови, формотво-рення [24. – С. 10], - принцип остинатності, перемінності і централізуючої єдності, який синтезує в собі остинатність і перемінність попередніх стилів. Саме музичний твір концентрує і відбиває всі елементи музичного мистецтва: композиторської творчості, процесу виконавства, попиту слухача, формуючи його музичну свідомість. Еволюція мистецтва співу – це еволюція вокально-виконавських стилів, кожний з яких ґрунтується на власній теорії, яка може не відповідати й заперечувати стилю й теорії попередньої чи наступної епохи. В основі вокально-виконавської практики різних епох лежить проблема використання природи співацького голосу. Розкриття цієї проблеми в історичному аспекті пояснює характер звучання співацького голосу і стилістику вокального інтонування музичних творів, дає відповідь на поставлені питання “що і як співали”. А звідси – можна встановити історичні методи вокального навчання і виховання професіональних співаків, їх взаємозв’язок, спадкоємність. Так, в оперній культурі Західної Європи ХІХ ст. відбувся процес еволюції стилю класичного Bel canto і становлення нового, сучасного нам стилю вокального виконавства. Спроби осмислити феномен стилю Bel canto здійснювались вже в першій половині ХІХ ст. Інтерес до цього стилю значно зростає і в ХХ ст. – в пра-цях, головним чином, зарубіжних авторів [34, 35, 36, 37, 38]. У вітчизняному му-зикознавстві питання стилю розглядаються у монографіях автора цього посібника [25, 26], а також через вивчення творчості композиторів [12] чи вокальної методики тієї епохи [3, 4, 5]. Специфічні особливості класичного стилю Bel canto сформувались у XVIII ст. під впливом виконавського мистецтва співаків-кастратів, які розвивали і теоретичну думку вокальної педагогіки. Через свої фізіологічні властивості співаки-кастрати встановили дуже високий рівень регістрового переходу в сольному співі (c2, d2), обов’язковий для всіх типів чоловічих і жіночих голосів. Рівень регістрового переходу визначав відповідну технологію голосоутворення відкритого типу. Цей регістровий механізм співацького голосу співаків-кастратів виявляв акустичні можливості голосового апарату перш за все у яркому, світлому тембрі звука (білий звук). Характер вокального інтонування музичних творів, діапазон та теситура співу в значній мірі формувалися під впливом цього високого рівня регістрового переходу. Принципи Bel canto, встановлені співаками-кастратами, використовувались і для виховання нормальних, природних голосів. Однак, на початку ХІХ ст., коли вплив співаків-кастратів послабшав, результат такого пристосування призвів до кризи класичного стилю Bel canto, зміни оперного репертуару. У зв’язку з еволюцією його принципів виникають вокально-виконавські традиції звичайних співаків. Пристосування теоретичних та практичних установок класичного Bel canto до процесу виховання природних жіночих і чоловічих голосів сприяло виявленню їх співацьких можливостей, що значно відрізняються від можливостей голосів спі-ваків-кастратів. Змінився характер використання регістрової природи співацького голосу в оперному виконавстві. Через це акустичні властивості голосового апарату виявились зовсім іншими, що призвело до корінних перетворень співацької діяльності. Регістрова природа співацького голосу і акустичні можливості голосового апарату звичайних співаків визначили художню сферу вокально-виконавського стилю епохи романтизму. Зміни в області сольного співу були сприйняті лише завдяки появі нових оперних жанрів і закріплені в романтичній музичній драмі. Реформа опери здійснювалась в масштабі всього музичного театру, затребувавши удосконалення теорії вокальної педагогіки. При високому регістровому переході акустичні прояви голосового апарату та його діяльність зовсім інші, ніж при низькому рівні переміни голосових регістрів. Ці зміни, спричинені процесом зниження регістрового переходу в ХІХ ст., складають смисл, суть еволюції стилю класичного Bel canto і теоретичної концепції сольного співу цієї епохи. Зниження регістрового переходу призвело до змін не регістрового механізму співацького голосу, а акустичних проявів голосового апарату зважаючи на пере-міну параметрів порожнин надставної трубки і подиху. Звідси – зворотній вплив акустики голосового апарату на регістровий механізм голосу і характер його ви-користання в оперній музиці. Це поєднання у виконавстві настільки значиме, що визначало художній бік оперного мистецтва і стиля того чи іншого композитора. Ось чому стиль класичного Bel canto співаків-кастратів значно відрізняється від сучасного стилю сольного співу як за технічними, так і художніми параметрами! Основні завдання курсу історії вокального виконавства – виявити особливості вокально-виконавських стилів в музичній культурі різних епох, закономірності процесу еволюції співацького мистецтва, формування національних вокально-оперних шкіл в оперній культурі ХІХ ст. Призначення посібника – висвітлити во-кально-виконавську ланку історії співацького мистецтва, що поєднує педагогічну практику з музикою тієї чи іншої епохи. Отож, вокальна музика постає як об’єкт наукового дослідження. Вокально-виконавські стилі – предмет вивчення. Такий підхід дасть можливість розкрити історію вокального виконавства як особливу галузь музичної діяльності. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Античная литература. Греция. Антология. Ч. 2 / Сост. Н. А. Федоров, В. И. Мирошенкова. – М.: Высш. Шк., 1989. – 383 с. 2. Аспелунд Д. Л. Развитие певца и его голоса. – М.-Л.: Музгиз, 1952, - 191 с. 3. Багадуров В.А. Очерки по истории вокальной методологии. В 3-х ч. Ч.1.- М.: Музсектор Госиздата, 1929.- 247 с. 4. Багадуров В.А. Очерки по истории вокальной методологии. В 3-х ч. Ч.2.- М.: Музгиз, 1932.- 320 с. 5. Багадуров В.А. Учение о регистрах человеческого голоса // Музыкальное образование.- 1929.- N1.- С.8-16; N3-4.- C.39-45; 1930.- N2.- C.33-38. 6. Білецький О. Неповторний Арістофан // Арістофан. Комедії/ Пер.із старогрецької; Передм. О. Білецького. – К.: Дніпро, 1980. – 508 с. (Вершини світового письменства). 7. Боннар А. Греческая цивилизация. Т. 1. От Иллиады до Парфенона / Пер. С фр. О. В. Волко-ва; Предисл. В. И. Авдиева. – М.: Искусство, 1992. – 269 с., ил. 8. Ботвинник М. Н. и др.. Жизнеописания знаменитых греков и римлян: Кн. Для учащихся. – М.: Просвещение, 1988. – 207 с., ил. 9. Герои Греции в войне и мире. История Греции в биографиях Г. В. Штолля/ Пер. с нем. – «Скорина», 1992. – 302 с. 10. Гнидь Б. П. Історія вокального мистецтва: Підручник. – К.: НМАУ, 1997. – 320 с. 11. Грубер Р. И. Всеобщая история музыки. Ч. 1. – изд. 2, испи. и доп. – М.: Госмузиздат, 1960. – 488 с. 12. Драч И.С. Оперное творчество В.Беллини и Г.Доницетти в итальянской музыкально-театральной культуре эпохи романтизма: Дисс... канд. искусствоведения.- К., 1989.-193с. 13. История всемирной литературы. В 9-ти т. Т. 1/ Академия наук СССР; Ин-т мировой литера-туры им. А. М. Горького; Отв.ред. И. С. Брагинский. – М.: Наука, 1983. – 584 с., ил. 14. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение: Уч.пос. / М. П. Алексеев, В. М. Жирмунский, С. С. Мокульский, А. А. Смирнов; Предисл. Н. А. Жирмунской и З. И. Плавскина. – 4-е изд., испр. И доп. – М.: Высш.шк., 1987. – 415 с. 15. История зарубежного театра. Ч. 1: Театр Западной Европы от античности до Просвещения: Уч.пособие/ Под ред. Г.Н.Бояджиева, А.Г.Образцовой. – 2 изд., перераб. и доп. – М.: Про-свещение, 1981. – 336 с. ил. 16. Ливанова Т. История западноевропейской музыки до 1789 года. Т. 1: по XVIII век. - изд. 2, перер. и доп. – М.: Музыка, 1983 . – 696 с. 17. Музыкальный энциклопедический словарь/ Гл. ред. Г. В. Келдыш. – М.: Сов. энциклопедия, 1990. – 672 с., ил. 18. Музыкальная эстетика западноевропейского Средневековья и Возрождения / Сост. Текстов и общ. Вступ. Статья В. П. Шестакова. – М.: Музыка, 1966. – 577 с. (Памятники музыкаль-но-эстетической мысли) 19. Нейхардт А. Предисловие // Гомер. Одиссея / Пер.с древнегреч. В. Жуковского; Преисл. А. Нейхардт; Прим. И словарь С. Ошерова; Ил. Д. Бисти. – М.: Правда, 1984. – С. 3-12. 20. Плутарх. Избранные жизнеописания. В 2-х т. Т. 2/ Пер. с древнегр.; Сост. и прим. М. То-машевской; Ил. Вл. Медведева. – М.: Правда, 1987. – 608 с., ил. 21. Радциг С. И. История древнегреческой литературы: Учебник. – 5-е изд., - М.: Высшая шко-ла, 1982. – 487 с. 22. Розеншильд К. История зарубежной музыки. Вып. 1: до середины XVII века. – изд. 4. – М.: Музыка. 1978. – 544 с. 23. Самарин Р. М. Зарубежная литература: Уч. Пос. / Сост. М. Р. Волкова; Предисл. А. В. Руса-ковой; Послесл. Б. С. Сучкова. – 2-е изд., испр. И доп. – М.: Высшая шк., 1987. – 368 с. 24. Скребков С. С. Художественные принципы музыкальных стилей. – М.: Музыка, 1973. – 448 с. 25. Стахевич А. Г. Искусство Bel canto в итальянской опере XVII – XVIII веков: Монографія. – Харьков: ХДАК, 2000. – 155 с., нот. 26. Стахевич А. Г. Вокальное искусство Западной Европы: творчество, исполнительство, педа-гогика: Исследование. – К.: НМАУ им. П. И. Чайковского, 1997. – 272 с. 27. Теория литературных стилей. Типология стилевого развития нового времени: Классический стиль. Соотношение гармонии и дисгармонии в стиле. – М.: Наука, 1976. – 503 с. 28. Тимофеев Л. И. Основы теории литературы: Уч.пос.. – изд. 5, испр. И доп., - М.: Просвеще-ние, 1976. – 648 с. 29. Тронский И. М. История античной литературы: Учебник. – изд. 4, испр. и доп. – М.: Выс-шая школа, 1983. – 464 с. 30. Уилсон-Диксон Э. История христианской музыки / Пер. с англ. – СПб.: Мирт, 2001. – 428 с. (Энциклопедия христианства) 31. Хрестоматия по теории литературы: Уч.пособие / Сост. Л.Н.Осьмакова; вст. Ст. П.А.Николаева. – М.: Просвещение, 1982. – 448 с. 32. Чистякова Н. А., Вулих Н. В. История античной литературы: Уч.пособие. – изд. 2, перер.и доп. – М.: Высшая школа, 1972. – 454 с. 33. Ярославцева Л. К. Зарубежные вокальные школы: Уч. пособие по курсу истории вокально-го исполнительства. – М., 1981. – 90 с. 34. Brand-Seltei E. Belcanto. Eine Kulturgeschichte der Gesangkunst. – Wilhelmshaven: Heinrichshofen, 1972. – 532 s. 35. Goldschmidt H. Die italienische Gesangsmethode des XVII Jarhunderts und ihre Bedeutung für die Gegenwart (Nash Quellen jener Zeit dargest. u.erl. von Br.H.Goldschmidt. – Leipzig: Zentralantiquarial der DDR, 1978.- 69 s. 36. Mannstein H.F. Das System der grossen Gesangschule des Bernacchi von Bologna nebst klassischen bisher ungedruckten Singübungen von Meistern aus der selben schule. – Dresden-Leipzig: Arhold, 1835.- 88 p. 37. Merlin O. Le bel canto.- Paris: Julliard, 1961.- 366 c. 38. Reid C.L. Bell`canto: Principles and Practices.- N.-Jork: Coleman-Ross comp., 1950.- 212 p.
Категория: прочее \| Добавил(а): Natunotoshimasa (18 Июня 18)
Просмотров: 2330